Степан Бандера (01.01.09 - 15.10.59)

----------------------------------------

Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління.  6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б.  були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б. відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.
 

--------------------------------------------

Галина Гордасевич: Степан Бандера: людина і міф

Степан Бандера: Автобіографія

Ярослав Сватко: Здобудеш українську державу, або поляжеш у боротьбі за неї

Виктор Марченко: Цвета знамени Степана Бандеры

Степан Бандера: Перспективи Української Революції

http://www.stepanbandera.org/bandera_perspective.htm

Danylo Chaykovsky: Stepan Bandera, His Life and Struggle

Тарас Бульба-Боровець (1908 - 15.05.81)

---------------------------------------------

Псевдоніми: Тарас Бульба, Чуб, Гонта.

Народився на Волині. Деякий час працював каменярем. В роки польської окупації Західної України проводив пропагандистську роботу на Поліссі. У 1930 заснував організацію Українське Національне Відродження. Декілька разів заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 був в'язнем Берези Картузької В 1939-41 під час більшовицької окупації продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі і Волині. На поч. німецько-радянської війни 1941-45 сформував і очолив партизанські виділи Поліської Січі в м.Олевську. В лютому 1942 повстанські загони на чолі з Боровцем діяли в Костопільському та інших р-нах. В березні-квітні 1943 вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його виділів в єдиний повстанський рух відхилив. В липні 1943 перейменував очолювані ним загони в Українську Народно-Революційну Армію і створив спільно з І.Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19.8.1943 УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії. Наприкінці листопада 1943 (за деякими даними - 01.12.43) заарештований гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі Саксенгаузен. Звільнений у вересні 1944. З 1948 жив в еміграції у Канаді. Видавав журнал “Меч і Воля”, створив Українську Національну Гвардію. Помер у Торонто. Автор спогадів “Армія без держави”.
 

--------------------------------------------

Гурій Бухало: Син землі поліської

Тарас Бульба-Боровець: Армія без держави

http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/bulba_table.htm

Тарас Боровець: Історія Української повстанчої армії

http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0303_u.htm

Тарас Боровець: Наше становище до Росії, комунізму і до генерала Власова

http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0304_u.htm

Володимир Дзьобак: Тарас Боровець і “Поліська Січ"

http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42906
http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42832

Олекса Гасин-Лицар (1907 - 31.01.49)

-----------------------------------------

Полковник УПА.

Народився у 1907 році в селі Конюхів Стрийського району на Львівщині. Син селянина, одружений. Курінний провідник пластунів, закінчив гімназію в Стрию у 1928 році. Член УВО, ОУН, студент Львівської політехніки. Закінчив з відзнакою школу підхорунжих польської армії.

Політв’язень польських тюрем (1931, 1933, 1937) і концтабору Береза Картузька (1934-1935). Організаційний військовий референт КЕ ЗУЗ (1935-1936), член військової референтури ПУН за кордоном у ранзі сотника (1938-1939). Співавтор з Є.Коновальцем “Військового підручника”. Член Революційного Проводу ОУН (1940-1941), учасник Других Великих Зборів ОУН. Заступник Міністра оборони УДП у Львові у липні 1941 року. Політв’язень німецької тюрми у Дрогобичі в 1942 році, з якої визволений СБ.

Заступник шефа ГВШ УПА (1943-1945), його шеф (1946-1949). Член проводу ОУН з 1947 року. Підвищений до рангу полковника УПА в 1948 році.

Загинув смертю героя недалеко від будинку головпошти у Львові, відстрілюючись від емгебістів, які переслідували його у січні 1949 року.
 

--------------------------------------------

Дмитро Вєдєнєєв, Юрій Шаповал: Пастка для "лицаря". Обставини загибелі Олекси Гасина.

Дмитро (Роман) Клячківський (04.11.11 - 12.02.45)

--------------------------------------------------------

Полковник УПА, Командир УПА-Північ.

Псевдоніми: Клим Савур, Охрім, Білаш та інші.

Народився у місті Збаражі Тернопільської області. Син бідних селян. Закінчив гімназію, студент юридичного факультетут Львівського університету, член ОУН, відбув службу в польській армії. Працював у “Народній торгівлі” у Станіславові в 1934 році.

Політв’язень польських тюрем у 1937 році; член Управи спортивної організації “Сокіл” у Збаражі у 1938 році. Обласний провідник юнацтва ОУН Станіславівщини (1939-1940).

Заарештований НКВД у Львові, засуджений на процесі 59-ти на кару смерті, замінену на 10 років тюремного ув’язнення. Вирвався на волю з Бердичівської тюрми у липні 1941 року.

Провідник ОУН м.Львова, Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ із січня 1942 року; член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Іменований майором та призначений крайовим командиром УПА-Північ з 1944 року. Член ГВШ УПА.

Загинув геройською смертю у бою з переважаючими силами НКВД біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Посмертно іменований УГВР полковником УПА.
 

--------------------------------------------

Як загинув і де похований Клим Савур

Ігор Марчук: Останній бій Клима Савура (фраґмент з історичної розвідки)

Михайло Колодзінський (06.07.02 - 19.03.39)

-------------------------------------------------

Псевдоніми: Гузар, Кум.

Народився 06.07.02 y c.Поточиськах Городенківського повіту в Галичині. В серед. 1920-х рр. - активний учасник українського молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні, провідний член Союзу Української Націоналістичної Молоді. Член УВО з 1922. 1932-33 - військовий референт КЕ ОУН на ЗУЗ, учасник військ. вишколу хорватських усташів в Італії. Автор студії "Українська військова доктрина" (1935-37), яка справила великий вплив на організаторів УПА. Полковник, шеф штабу Карпатської Січі 1938-39, який під його керівництвом розробив план створення Збройних Сил Карпатської України. В середині березня 1939 після від'їзду полк. С. Єфремова очолив Збройні Сили Карпатської України. Командував воєнними операціями українських військ проти угорських загарбників на підступах до Хусту і під час оборони столиці. Розстріляний мадярами 19.03.39 і скинутий в солотвинську копальню (за іншими даними загинув у ході одного з боїв з переважаючими силами ворога під Буштином).
 

--------------------------------------------

Михайло Колодзінський: Українська воєнна доктрина

http://oun-upa.info/backup/ukrnationalism/doktryna.html

Євген Коновалець (14.06.91 - 23.05.38)

------------------------------------------

Полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927).

Народився у с. Зашків Львівського повіту (тепер Жовківського р-ну Львівської обл.). У 1901-09 навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 вивчав право на юридичному ф-ті Львівського ун-ту. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. В 1910-П К. брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А. Коцко. В 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади», З 1913 К. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (гол. К. Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині. На поч. Першої світової війни 2.8.1914 К. був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці К. потрапив у російський полон. У 1915 - поч. 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кін. 1916 - у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 в Росії К. разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, ф. Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців. У вересні 1917 К. втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 К. спільно з Р. Дашкевичем та ін. членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки. В січні 1918 К. після проведення реоргaнізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кін. січня - поч. лютого 1918 частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з К. фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності; 1-2.3.1918 стрілецькі частини під командуванням К. спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України звільнили від більшовиків Київ. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського полк Січових Стрільців 1.5.1918 на вимогу німецького командування було роззброєно і розформовано. К., залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи по створенню нової стрілецької частини. В кін. серпня 1918 К. отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком в Білій Церкві. На поч. листопада 1918 К. через Д. Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у т. ч. Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням К. підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини. К. брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918-19 К. командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після прийняття 6.12.1919 на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, К. видав наказ по самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919 К. потрапив у польський табір для військовополонених у Луцьку. Весною 1920, звільнившись з ув'язнення, К. перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з С. Петлюрою організувати з колишніх бійців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях. Поразка національно-визвольних змагань 1917-21 та чотирьохстороння окупація України, спонукали К. до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 К. здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за безпосередньою участю К. було створено Українську Військову Організацію. 20.7.1921 К. повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. К. був співорганізатором Другого Зимового походу Армії УНР. З грудня 1922 К. був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В листопаді 1927 за ініціативою К. на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої грунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28.1-3.2.1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано К. У кін. 1920-x - на поч. 30-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням К. було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи по підготовці старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії. Діяльність К. по розбудові ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи по налагодженню націоналістичного підпілля в УСРР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 25.5.1938 К. загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Судоплатовим. Похований на кладовиці Кросвік у Роттердамі.
 

--------------------------------------------

Петро Мірчук: Євген Коновалець

http://www.ukrnationalism.org/old/vydano/konovalec/konovalec.htm

Осип Навроцький: Полковник Євген Коновалець

Віктор Гуменюк: Євген Коновалець, як символ нації

http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/konovalets.htm

Dmytro Shtykalo: The Founder of the Revolutionary Liberation Movement

Зенон Коссак-Тарнавський (01.04.07 - 19.03.39)

----------------------------------------------------

Bідомий український політичний і військовий діяч, провідний член УВО і ОУН.

Народився у м. Дрогобичі (тепер Львівська обл.). Вивчав право у Львівському ун-ті. Був одним з організаторів і лідерів молодіжного націоналістичного руху в Галичині. В серед. 1920-х рр. створив у Дрогобичі осередок Організації Вищих Класів Українських Гімназій, згодом увійшов до проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді. На поч. лютого 1929, ставши членом Організації Українських Націоналістів, був затверджений Є. Коновальцем бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, а з 1930 - заступником бойового референта Р. Шухевича. Організував дрогобицьку бойову групу Української Військової Організації (П. Крисько, В. Білас, Д.Данилишин, М. Гнатів та член "п'ятірки" під псевд. Оса), яка згодом особливо відзначилася під час проведення збройних акцій як проти польських окупаційних органів в цілому, так і проти окремих їх представників (експропріаційні акції у Бориславі (31.7.1931), Трускавці (8.8.1931), Городку (30.11.1932), замахи на таємного агента поліції Я.Буксу (24.8.1931) і начальника східного відділу міністерства внутрішніх справ Польщі Т.Голувка (29.8.1931). В кін.1930 очолив організаційну референтуру Української Військової Організації. Співпрацював у "Бюлетені КЕ ОУН на ЗУЗ". Неодноразово заарештовувався польською службою безпеки-дифензивою (популярна назва - "двуйка", "двійка"). В червні 1933 і січні 1934 на судових процесах у Львові засуджений до 8-річного ув'язнення за приналежність до ОУН і співучасть у акції відділу УВО у Городку. Присуд відбував у тюрмі для українських політичних в'язнів у Вронках (Познанське воєводство, Польща). Після звільнення став одним з активних організаторів Організації Національної Оборони "Карпатська Січ", з кінця 1938 призначений помічником начальника штабу ОНОКС М. Колодзінського.

Начальник відділу Преси і Пропаганди, ад'ютант коменданта Карпатської Січі.

Автор 44-х правил життя укр. націоналіста.

Загинув у березні 1939, відстоюючи незалежність Карпатської України в боях проти угорських загарбників в р-ні Букштина (тепер Закарпатська обл.).

За іншими даними був розстріляний мадярськими окупантами в с-щі Солотвино 19 березня спільно із Колодзінським і ще 15-ма січовиками.
 

--------------------------------------------

У визвольно-революційній боротьбі: Коссак Охримович Тураш

Микола Лебедь (23.11.09 - 18.7.98)

--------------------------------------

Псевдоніми: Максим Рубан, Марко, Євген Скиба.

Народився у с. Нові Стрілиська Бібрського повіту (тепер Львівська обл.). В 1930 закінчив гімназію у Львові. У 1930-32 Л. брав активну участь в організації молодіжних груп ОУН на західно-українських землях, керівник підпільних вишколів Юнацтва ОУН у Карпатах. У 1932-34 - зв'язковий між Крайовою Екзекутивою та Проводом ОУН за кордоном. У 1934 підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького. Після здійснення замаху намагався виїхати через Гданськ-Щецін до Німеччини, але за наказом Г. Гіммлера був заарештований і виданий Польщі. На Варшавському процесі 1935-36 був засуджений до смертної кари, яка згодом була замінена довічним тюремним ув'язненням 5.9.1939 Л. під час конвоювання до іншої в'язниці втік. У 1940 в ході внутрішнього конфлікту в ОУН підтримав політичну лінію С. Бандери, а з 1941 став його заступником. 30.6.1941 у Львові Українські Національні Збори проголосили Акт відновлення Української Самостійної Держави та створення Українського Державного Правління, до складу якого увійшов Л. Після арешту в липні-вересні 1941 більшості членів Правління Л. організовував український антифашистський рух Опору. Організатор і керівник трьох конференцій ОУН в Україні (вересень 1941, квітень 1942, лютий 1943). У 1941-44 вів переговори з польською Армією Крайовою (АК) про спільну боротьбу проти гітлерівців. До 1943 Л. очолював ОУН на західноукраїнських землях та відіграв важливу роль у формуванні Української Повстанської Армії. В серпні 1943 став учасником III Надзвичайного Великого Збору ОУН, очолив Головну раду ОУН і Референтуру зовнішніх зв'язків при Проводі ОУН. У 1944 став співзасновником Української Головної Визвольної Ради та Генеральним Секретарем закордонних справ УГВР. За дорученням керівництва УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів з представниками західних союзників. До 1948 був членом Закордонних Частин ОУН. З грудня 1949 мешкав у США. В 1952-74 очолював науково-дослідницький центр “Пролог” у Нью-Йорку, в 1982-85 - заступник голови, з 1974 - член Ради директорів. В 1956-91 Л. - член управи Українського Товариства Закордонних Студій в Мюнхені та Торонтського Видавничого комітету “Літопис УПА” (1975). Автор спогадів “УПА” (1946, 1987). Помер 18.7.1998.
 

--------------------------------------------

Ігор Єремєєв: Творець українських спецслужб

Степан Ленкавський (06.07.04 - 30.10.77)

---------------------------------------------

Народився у Загвізді на Станіславівщині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчався на філософському ф-ті Львівського ун-ту. З серед. 1920-х рр. Л. - активний учасник націоналістичного руху на західноукраїнських землях, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Національної Молоді. В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді жу-лу “Юнак”, був співробітником “Українського голосу” (1929-32, виходив у Перемишлі) і “Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)”. Учасник першого Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28.1-3.2.1929). З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. В 1931 заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 під час Процесу “Конгресівців” засуджений до 4 років ув'язнення. Після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель в 1939 Л. увійшов до складу Проводу ОУН (Б), з квітня 1941 - референт пропаганди. В липні 1941 Л. як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і ув'язнений у концтаборі Освенцім. В післявоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН. Після загибелі С. Бандери, очолював Провід ОУН (1959-68), згодом керував відділом пропаганди і редагував газету “Шлях Перемоги”. Автор “Декалогу” (“Десять заповідей українського націоналіста”, 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.

Помер у Мюнхені 30.10.77.

Юрій Липа (05.05.00 - 20.08.44)

----------------------------------

Громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист і лікар, один з визначних ідеологів українського націоналізму.

Народився у Одесі. Син Івана Липи, лікара і письменника, організатора і автора программи "Братства тарасівців" - першої організації, що проголосила своєю метою виборення самостійності України.

В 1917 вступив добровольцем до Куреня морської піхоти Армії Української Народної Республіки. З літа 1919 навчався на юридичному ф-ті Кам'янець-Подільського ун-ту. З осені 1920 змушений разом з батьком емігрувати до Польщі, де жив у Познані, Львові і Варшаві. В 1920-х рр. брав участь у діяльності Союзу Української Молоді, організував літературне об'єднання “Сонцесвіт”. У 1929 закінчив медичний ф-тет Познанського ун-ту, пізніше стажувався в Лондонському ун-ті. Вивчав політичні та економічні дисципліни у Варшавській школі політичних наук. З поч. 1930-х рр. займався лікарською практикою у Варшаві. Л., будучи активним учасником українського громадсько-політичного життя, проводив організаційно-політичну роботу серед українських студентів, брав участь у створенні науково-аналітичних і видавничих с труктур близьких до націоналістичних організацій. З поч. 1930-х Л. плідно займався літературно-публіцистичною діяльністю. Разом з Є. Маланчуком утворив літературну групу “Танк”, друкувався в численних періодичних виданнях. Під час гітлерівської окупації Польщі жив у Варшаві. Після переїзду влітку 1943 до Яворова (тепер Львівська обл.) став одним з активних учасників українського руху Опору. Працюючи як лікар, Л. організував підпільні курси по підготовці медичних кадрів для Української Повстанської Армії, готував тексти листівок та відозв до населення і німецьких солдат. З липня 1944 - інструктор першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Увійшов до складу Української Головної Визвольної Ради. 19.8.1944 захоплений підрозділом НКВС і 20.8.1944 закатований у с. Шугові на Яворівщині.

Перші літературні спроби Л. відносяться до 1919. З часом з'являються поетичні збірки: “Світлість” (1925), “Суворість” (1931), “Вірую” (1938). З прозовихт ворів найбільш відомі роман “Козаки в Московії”(1931), збірка новел “Нотатник” (1936-37), збірник літературознавчих есеїв “Бій за українську літературу” (1935), лікарські праці “Фітотерапія” (1933) і “Ліки під ногами” (1943). Найбільш відомими в творчій спадщині Л. є публіцистичні праці, присвячені суспільно-політичній тематиці - “Українська доба” (1936), “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940, 1942, 1947), “Розподіл Росії” (1941, 1954) та ін.
 

--------------------------------------------

Олексій Сергійчук: Юрій Липа. Шляхи творчості.

Юрій Липа: Призначення України

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=57

Юрій Липа: Геополітичні орієнтири нової України

http://oun-upa.info/backup/ukrnationalism/lypa/lypa.htm

Юрій Липа: Великі заповіти

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=661

Юрій Липа: Поезія

http://www.pysar.net/poet.php?poet_id=38

Олесь Янчук: Пороги вічності Юрія Липи

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=1301

Андрій Мельник (12.12.90 - 01.11.64)

----------------------------------------

Визначний український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів ОУН. Народився у с.Воля  Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині. В 1914-16 Мельник  командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. Період боїв на Лисоні 4.09.1916 Мельник  потрапив у російський полон. Мельник разом з В.Кучабським, І.Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у с.Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія). 6.01.1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Р.Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. В січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського – заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року – виконуючий обов’язки командира корпусу. З 19.12.1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. В березні-червні 1919 – начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року – помічник коменданта групи Січових Стрільців. В кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.

В 1920-21 – інспектор військових місій УНР у Празі.

В 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. В квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. В 1932-38-член правління видавничої спілки “Діло”, в 1933-38-голова Головної Ради Католицької Асоціації Української Молоді “Орли”, член Товариства українських комбатантів “Молода Громада”. В 1934 - член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є.Коновальця 11.10.1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації  України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.02.1944 був ув’язнений в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 на Третьому  Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембург.

Дмитро Мирон-Орлик (05.11.11 - 25.07.42)

---------------------------------------------

Народився у с.Раї Бережанського повіту (Тернопільська обл.). Середню освіту здобув у Бережанській гімназії та в Академічній гімназії у Львові. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. З юнацьких років брав участь у націоналістичному русі, став членом ОУН.
У 1932-33 – референт юнацтва при Крайовій Екзекутиві ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). Деякий час Мирон був головним редактором “Бюлетня ОУН на ЗУЗ”. У липні 1934 заарештований польською поліцією, звинувачений у приналежності до ОУН, розповсюдженні нелегальної націоналістичної літератури та співучасті у підготовці замаху на співробітника радянського консульства у Львові О.Майлова (замах вчинив 23.10.1933 М.Лемик). Був засуджений польським судом до 7 років ув’язнення. Ув’язнення відбував у тюрмах Равича і Вронок (тепер Польща). Був учасником Другого Великого Збору ОУН у Римі в 1938. З 1939 – політично-ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. З червня 1941 перебував у Відні, де займався політичним вишколом батальйону “Роланд”. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 Мирон брав активну участь у формуванні Похідних груп ОУН(б). У 1941 очолив Північно-східну групу ОУН(б), яка вирушила у Наддніпрянську Україну. Із жовтня 1941 – Крайовий Провідник ОУН на Осередньо-Східно-Українських Землях (ОСУЗ). Заарештований гестапо в Києві. Вбитий під час спроби втечі із в’язниці 25.7.1942. Автор праці “Прикмети характеру українського націоналіста”.
 

--------------------------------------------

Василь Кук-Коваль: Дмитро Мирон–“Орлик” як теоретик і практик
української національно-визвольної боротьби (біографічний нарис)

Максим Орлик (Дмитро Мирон):  Ідея і Чин України

http://oun-upa.info/backup/ukrnationalism/orlyk/orlyk.htm

Олег Ольжич-Кандиба (08.07.07-10.06.44)

--------------------------------------------

Український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. Син Олександра Олеся. Народився у Житомирі. В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехо-Словаччини. В 1924-29 навчається в Карловому інституті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті.

Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему: “Неолітична кераміка Галичини”. В 1930-31 – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному  відділі  Національного музею, здійснив  наукові  експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології  та археології. В історичній науці – послідовник школи Л.Нідерле. З поч. 1930-х рр. Кандиба  заявив про себе як самобутній   і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: “Літературно-Науковий Вісник”, “Вістник”, “Обрії”, “Напередодні”, празьких: “Студентський вістник”, “Пробоєм”. З молодих літ Кандиба став учасником  українського націоналістичного руху. В 1929 - член  ОУН. Виконував  ряд відповідальних завдань  Проводу Українських  Націоналістів, особисто Є.Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував  часопис  “Самостійна думка”, перетворивши його на орган  ПУН. В 1938-39 Кандиба брав активну участь у становленні  державності  Карпатської України та в збройній  боротьбі  проти угорських загарбників. Протягом 1939-41 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 переїхав до України. В 1941-42 Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (м) в Україні. В жовтні 1941 Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН(м) обрала Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А.Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.05.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному  таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.06.1944. Кандиба - автор  поетичних збірок “Рінь”(1935), “Вежі”(1940) та посмертно виданої “Підзамче”(1946), перевиданих у збірках “Поезії”(1956) та “Величність”(1969), ряду праць з археології, серед яких “Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes” (1937).
 

--------------------------------------------

Микола Жулинський: Олег Ольжич і Олена Теліга. Нариси про життя і творчість.

http://ukrlife.org/main/evshan/julinsk.html

Кирило Осьмак (09.05.90 - 16.05.60)

---------------------------------------

Президент УГВР.

Народився у травні 1890 року в містечку Шишаки на Полтавщині. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910-1916). Студентську практику проходив на Волині, Кубані, Сибірі.

Член УПСР, член Центральної Ради (1917-1918). Агроном, організатор кооперативів. Заарештований у м.Харкові у 1928 році, у Москві (1930), засуджений на п’ять років за справу СВУ, достроково звільнений.

Працював у народному господарстві (1932-1938). Знов ув’язнений (1938-1940). На волі жив з родиною в Києві (1940-1941). Мав зв’язок з сіткою ОУН, переїхав до Львова, працював у УЦК. Учасник великих зборів УГВР, обраний Президентом УГВР (1944).

13 вересня 1944 року заарештований, ув’язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944-1947), Владимирській тюрмі (1948-1960), де й загинув 16 травня 1960 року.
 

--------------------------------------------

Юрій Шаповал: Кирило Осьмак: життя і доля (1890-1960)

http://forum.ottawa-litopys.org/documents/dos0202_u.htm

Наталя Осьмак: Дорога до Батька

http://forum.ottawa-litopys.org/documents/dos0201_u.htm

Омелян Сеник (1891 - 1941)

-----------------------------

Псевдоніми: Грибінський, Канцлер.

Народився у Яворові (тепер Львівська обл.). На поч. Першої світової війни 1914-18 вступив до австрійської армії, згодом - сотник Галицької армії. З 1921 - член Української військової організаціі, входив до Начальної та Крайової Команди УВО. У 1928-29 - крайовий Командант УВО. Деякий час - головний редактор органу УВО “Сурма”. З 1927 - член Проводу українських націоналістів. У 1929 С. був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках - член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику і вів організаційну роботу. У 1930 С. здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії. В 1934 у Празі поліція захопила т.зв. “Архів Сеника”, який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це стало причиною численних арештів членів організації, а сам “Архів” - одним з головних документів звинувачення на Варшавському процесі 1935-36. С. був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН цього не підтвердив. Після смерті Є.Коновальця С. з допомогою Л.Барановського фактично зосередив у своїх руках керівництво ОУН, активно впливаючи на політику А.Мельника. С. був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі. У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки С. та Я.Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації. На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А.Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України. Загинув за нез'ясованих обставин у Житомирі, де і похований.

Василь Сидор-Шелест (24.02.10 - 14.04.49)

----------------------------------------------

Полковник УПА, командир УПА-Захід.

Псевдоніми: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий.

Народився 24 лютого 1910 року в селі Спасів Сокальського району Львівської області. Син селянина. Учень гімназії в Сокалі до 1928 року, закінчив гімназію у Перемишлі у 1931 році, член “Пласту”, ОУН. Школу підхорунжих у польській армії не закінчив через політичний конфлікт. В’язень польських тюрем (1935, 1937-1939).

Військовий референт КЕ ПЗУЗ в 1936 році, організатор бойових груп ОУН “Вовки”, військовий референт КЕ ЗУЗ у 1940 році, викладач на військових курсах ОУН у Кракові (1941 р.). Учасник Других ВЗ ОУН у Кракові, учасник легіону “Нахтігаль” та командир сотні 201-го батальйону у ранзі поручника (1941-1942).

Член КВШ УПА на ПЗУЗ літом 1943 року, Головної Ради ОУН від серпня цього ж року. Член ГВШ УПА, підвищений до звання майора 8 липня 1943 року, крайовий командир УПА-Захід (1944-1949).

Нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги другого класу в 1945 році. Член Проводу ОУН від 1947 року, крайовий провідник ОУН Карпатського краю, генеральний суддя ОУН. Іменований УГВР полковником УПА в 1946 році. Заступник головного командира УПА.

Загинув у квітні 1949 року в бою з військами НКВД у Перегінському районі на Івано-Франківщині коло річки Лімниця.

Михайло Сорока (27.03.11 – 16.06.71)

----------------------------------------

Народився у с.Великі Гнилиці на Тернопільщині. Вчився у Тернопільській гімназії, де став членом “Пласту”. Від 1927 року навчався в українській гімназії у Ржевниці (Чехословаччина), а згодом – на факультуті архітектури Празької політехніки. У цей час став дійсним членом ОУН, за підозрою у причетності до якої був 1937 року польською владою засуджений на 5 років. Ув’язнення відбував у Березі Картузькій, Гродно, Станіславі. Після звільнення 1939 року одружився Катериною Зарицькою, яка пізніше стала теж провідною діячкою ОУН-УПА. 1940 року Михайла Сороку засуджено більшовиками за причетність до ОУН на 8 років ГУЛАГу. Відбуваючи ув’язнення на Воркуті М. Сорока створив підпільну організацію “ОУН-Північ”, яка боролася за права політичних в’язнів. За це 1952 року був засуджений до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі. 1954 року – М. Сорока брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів. Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був М.Сорока організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в’язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів. Помер М.Сорока у Мордовії на 34 році ув’язнення. 21.09.1992 року його прах було перепоховано з Мордовії в Україну на Личаківському цвинтарі у Львові.
 

--------------------------------------------

Леся Бондарук: Михайло Сорока

http://www.vesna.org.ua/txt/vidrodzhenia/msoroka/msoroka.pdf

Ярослав Стецько (19.1.12 - 5.7.86)

--------------------------------------

Псевдоніми: З.Карбович, Є.Орловський, Б.Озерський та ін.

Народився у Тернополі в родині священика. Закінчив Тернопільську гімназію. У 1929-34 вивчав право і філософію у Краківському та Львівському ун-тах. Ще в часи гімназійного навчання вступив до нелегальної організації “Українська націоналістична молодь”, згодом - до Української військової організації та Організації українських націоналістів. У 1932 став членом Крайової екзекутиви ОУН, був ідеологічним референтом КЕ, а також редактором ряду націоналістичних видань. У 1934 заарештований і засуджений польським судом до 5-річного ув'язнення. У 1937 звільнений за амністією і виїхав за кордон. У січні 1938 за дорученням Є.Коновальця увійшов у комісію з підготовки Великого збору Організації українських націоналістів. На II ВЗ ОУН у Римі (1939) С. обрано членом Проводу українських націоналістів (ПУН). Під час внутрішньої кризи в ОУН С. підтримав політичну лінію С.Бандери. У квітні 1941 на III ВЗ ОУН у Кракові обраний заступником С.Бандери. На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 С. разом з С.Бандерою та ін. брав участь у формуванні похідних груп ОУН з метою організації українського самоврядування на окупованих німецькою армією українських землях. 30.6.1941 С. за дорученням ОУН-Р проголосив у Львові Акт відновлення самостійності України і очолив український уряд - Українське Державне Правління. 12.7.1941 заарештований гестапо і перевезений до Берліна. У вересні 1944 після відмови скасувати Акт проголошення відновлення Української держави С. було переведено до концтабору Заксенгаузен, де він перебував до вересня 1944. Наприкін. 1944 був залучений до діяльності Українського національного комітету в Берліні (створений для відстоювання українських інтересів перед німецькою владою), проте на поч. 1945 відмовився від участі в УНК. У квітні 1945 втік з-під нагляду гестипо і перебрався в американську окупаційну зону. Весною 1945 С. разом з С.Бандерою, М.Лебедем, Д.Ребетом, С.Ленкавським, В.Охримовичем та ін. увійшов до складу Закордонного центру ОУН. Невдовзі обраний членом Бюро проводу ОУН (разом із С.Бандерою та Р.Шухевичем). Був одним з ініціаторів створення Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) як організаційної форми для членства ОУН в еміграції, згодом призначений керівником сектора зовнішньої політики ЗЧ ОУН. У 1946-86 очолював Антибільшовицький блок народів. У повоєнний час розгорнув активну діяльність із створення єдиного антикомуністичного фронту. З цією метою у 1957 заснував представництво АБН на Тайвані (представництво АБН діяло до 1971), підписав угоду з Китайською антикомуністичною лігою. У 1967 виступив організатором Світової антикомуністичної ліги. Входив до складу керівних органів ін. міжнародних організацій, зокрема, Європейської ради за свободу. У 1968-86 - голова проводу ОУН-Р. Помер і похований у Мюнхені. Автор книги “30 червня 1941” (1967), “Українська визвольна концепція” (1987).
 

--------------------------------------------

Вірний син України (+ стаття Ярослава Стецька "Націоналізм і демократія")

Ярослав Стецько: За творців нової дійсності

http://oun-upa.info/backup/ukrnationalism/stetsko.html

Слава Стецько (14.05.20 - 12.03.03)

---------------------------------------

Ганна Музика народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка на Тернопольщинi. Освіта вища. Львівська Політехніка, школа політичних наук (Мюнхен), конференц-перекладач. За фахом перекладач з англiйської, французької та нiмецької мов. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Спеціяльність: соціолог, психолог, політолог. Магiстр.

Член ОУН з 1938 року. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. 1943 року ув'язнена німцями у м.Львові. Шеф пресового бюро АВН, редактор квартальника "Ukrainian Review", співорганізатор Європейської Ради за свободу (ЄРС). Президент Антибільшовицького блоку народів. Після вимушеної еміграції повернулася в Україну. Почесний громадянин Львова (1993).

2000 р. - Орден княгині Ольги III ступеня. До 2001 року голова проводу ОУН(б). З 1944 по 1991 рiк перебувала за кордоном, де разом iз чоловiком Ярославом Стецьком вела пiдпiльну дiяльнiсть, спрямовану на звiльнення України з-пiд совєтської окупацiї. Пiсля отримання Україною незалежностi повернулася на Батькiвщину.

Очолювaлa Конгрес Українських Нацiоналiстiв з 1992 року. Депутат Верховної Ради України вiд 89 виборчого округу Iвано-Франкiвської областi.

Ярослава Йосипiвна Стецько почила у Господi 12 березня 2003 р. у мiстi Мюнхен, де перебувала на лiкуваннi.
 

--------------------------------------------

Тарас Батенко: Вічна революціонерка

Василь Заєць: „А ти, славна Україно, не забудь за мене!..”

Микола Сціборський (28.03.97 – 30.08.41)

---------------------------------------------

Псевдоніми: Рокош, Органський, Житомирський.

Визначний діяч ОУН, теоретик українського націоналістичного руху. Народився у Житомирі в польській родині. На поч. Першої світової війни 1914-18 призваний до російської армії, капітан російської армії. У 1917 перейшов на службу до армії УНР. З 1920 – підполковник. В еміграції жив у Чехословаччині та Франції. У 1929 закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де створив на поч. 1920 Легію українських націоналістів. З 1927 входив до Проводу українських націоналістів. У 1928 – 34 видавав у Празі ідеологічний орган ПУН – журнал “Розбудова нації”, співпрацював у націоналістичних виданнях – “Державна нація”, “Сурма”, “Українське слово”. У 1929 – делегат 1 Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів. У 1930-х роках вийшло ряд праць Сціборського: “Робітництво і ОУН” (1932), “ОУН і селянство” (1933), “Націократія” (1935), “Національна політика більшовиків в Україні” (1938), “Земельне питання” (1939), “Україна в цифрах” (1940), “Сталінізм” (1940) та ін. Один із творців солідаризму. У вересні 1939, за дорученням А.Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала “тоталітарний, авторитарний, професійно-становий” устрій держави. Після розколу ОУН – на боці А.Мельника. На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 у складі основної похідної групи вирушив у Київ. Загинув разом з О.Сеником у Житомирі внаслідок терористичного акту. Похований у Житомирі.

Олена Теліга (21.07.07 (08.09.06) - 21.02.42)

------------------------------------------------

Bидатна українська поетеса, політичний діяч.

Народилася в Санкт-Петербурзі у родині професора І. Шовгенова. Виховувалася в російському оточенні, хрещеною була відома російська поетеса З. Гіппіус. У 1917 разом з батьками переїхала до Києва. Навчалася в одній із київських гімназій. У 1920 батько Теліги, який деякий час працював у Раді народних міністрів УНР, був змушений емігрувати. У 1923 Теліга разом з матір’ю переїхала до Тарнова (Польща), у 1924 – у Подєбради (Чехословаччина). У 1924 році здобула гімназійну освіту в Подєбрадах. Восени 1925 року Теліга вступила на історико-фіологічний відділ Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. У 1926 р. вийшла заміж за сотника Армії УНР М.Телігу. Після закінчення навчання Теліга переїхала до Варшави, де в 1929–39 працювала вчителькою в українській школі. З кінця 20-х років почала друкуватися у “Літературно-науковому віснику”. У 1930-х вийшла перша збірка поетичних творів Теліги. Характерними рисами її поезії є ліричність, висока поетична культура, свіжість і безпосередність образів. У 1932 році Теліга вступила до ОУН. Працювала у культурницькій референтурі ПУН (разом з Ольжичем), була автором кількох ідеологічних та програмових творів. Наприкінці 1939 переїхала до Кракова, де на той час містився центр українського громадсько-політичного життя. У Кракові очолювала мистецьке товариство “Зарево”. Після розколу 1940 залишилася в ОУН-(М). У червні 1941 р. Теліга разом з чоловіком переїхала до Львова. Займалася політичною діяльністю. У жовтні 1941 року Теліга разом з похідними групами ОУН вирушила до Києва. Організувала у Києві Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети “Українське слово” – “Літаври”. Після початку масових репресій гітлерівців проти українських націоналістів Теліга відмовилася залишити місто і продовжувала літературну та політичну діяльність. 7.02.1942 заарештована і разом з чоловіком розстріляна у Бабиному Яру.

Поезії Олени Теліги увійшли до збірок “Душа на сторожі” (видано посмертно, 1946 р.) та “Прапори Духа”. Найповніше зібрання творів Теліги видано 1977 року у Парижі (“Збірник”, “Полум’яні межі”). У березні 1992 р. у Рівному, вперше в Україні, видано збірку творів О.Теліги “Найгостріше слово – Україна”.

21.02.1992 у Бабиному Яру встановлено пам’ятний хрест на місті розстрілу фашистами видатної української поетеси та її однодумців.
 

--------------------------------------------

Микола Жулинський: Олег Ольжич і Олена Теліга. Нариси про життя і творчість.

http://ukrlife.org/main/evshan/julinsk.html

Олег Жданович: На зов Києва. Із збірника "Олена Теліга".

http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/olena_teliga.htm

Петро Федун-Полтава (24.02.19 - 22.12.51)

----------------------------------------------

Керівник бюро інформації УГВР

Народився у 1919 році в с. Шнирів Бродівського району на Львівщині. Закінчив гімназію у Бродах у 1938 році, член ОУН, студент медицини у Львівському університеті. В рядах ЧА воював проти Фінляндії в 1940 році, проти Німеччини у 1941 р., потрапив у німецький полон, з якого вдалося звільнитися. Навчався у Львові (1942-1944). Редактор журналу “Юнак”, крайовий провідник юнацтва ОУН ЗУЗ (1942-1943), комендант Школи кадрів юнацтва ОУН в Карпатах (1944), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944-1946), підвищений до звання сотника політвиховника УПА 22 січня 1946 року.

Керівник Головного осередку пропаганди проводу ОУН, редактор підпільних видань від 1946 року, начальник політвиховного відділу ГВШ (1946-1949), керівник Бюро інформації УГВР (1946-1951).

Нагороджений УГВР Срібним Хрестом Заслуги (1947). Член Проводу ОУН від літа 1950 року. Автор багатьох статтей та брошур, головний ідеолог збройного підпілля. Нагороджений медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”. Загинув у грудні 1951 року в бою з військами НКВД на Івано-Франківщині.
 

--------------------------------------------

Петро Полтава: Хто такі бандерівці та за що вони борються (вибрані розділи)

Петро Полтава: Кто такие бандеровцы и за что они борются

http://www.vesna.org.ua/txt/vidrodzhenia/poltavap/banderivtsi/ (повна версія рос.)
http://www.vesna.org.ua/txt/vidrodzhenia/poltavap/banderivtsiu/ (повна версія укр.)

Ніл Хасевич (13.11.05-04.03.52)

----------------------------------

1905 13.11 - народився в с. Дюксині, Костопольського повіту Волині.

1923 - екстерном складає іспити за курс гімназії у Рівному.

1925-26 - помічник іконописця у м. Рівному.

1926 - вільний слухач школи при Академії мистецтв у м. Варшаві. Професор Мечислав Котарбінський.

1930-33 - навчався в Варшавській Академії мистецтв. Професор Владислава Скочиляса. Дипломна робота "Святий Володимир".

1927-37 - належав у Варшаві до Української студентської мистецької громади “Спокій” (31 член, 14 з яких волиняни), яка об'єднувала емігрантів з Наддніпрянської України, Галичини та Волині.

1935 - член Волинського українського об'єднання, делегат з'їзду ВУО.

1940-х - перебував в українському підпіллі (псевд. Бей, Зот, Старий).

1943-52 - член Крайової референтури пропаганди на Північно-Західних українських землях, член Української головної визвольної ради.

1951 - з м. Москви надійшла вказівка припинити підпільну антирадянську діяльність Хасевича, тому що його гравюри попали делегатам сесії Генеральної Ассамблеї ООН.

1952 4.03 - на хуторі біля села Сухівці Рівненської обл. знищений eнкаведистами.

1931-44 - 35 художніх виставок, зокрема:

1931-32 - виставки у Львові, Празі, Берліні.

1932-33 - виставки у Чикаго і Лос-Анджелесі.

1933 - співпраця з часописами “Волинь”, "Шлях", "Волинське слово".

1939 - альбом “Книжкові знаки Ніла Хасевича”(Варшава).

1939 - альбом “Екслібрис Ніла Хасевича” (Філадельфія).

1941 - член Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв

1943-52 - працював у редакції підпільного журналу “До зброї” що видавався політвідділом Головної команди УПА і друкувався на Волині.

- автор ескізів усіх нагород УПА та УГВР.

- ілюстрував журнали УПА "Український перець" та "Хрiн".

- альбом “Волинь в боротьбі”.

- альбом карикатур антирадянської тематики.

1952 - альбом “Графіка в бункерах УПА” (Філадельфія).

1931 - Почесна нагорода "Ватикан"за картину "Прання"

1932 - Почесний диплом Академії за портрет "Мазепа".

1948 - Кавалер Срібного Хреста Заслуги.
 

--------------------------------------------

Василь Черняк: «Я б'юся різцем і долотом»

Микола Федоришин: Останній бункер Ніла Хасевича в Лавріна Стецюка

Творчість Ніла Хасевича

http://www.artukraine.com/woodcut/upawoodcut01.htm
http://www.art.lutsk.ua/art/hasevich

Роман Шухевич (17.07.07 - 05.03.50)

---------------------------------------

Псевдоніми: Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін.

Народився 17-го липня 1907 в Краківцях Яворівського р-ну Львівської області. Син повітового судді, він ще з шостого класу гімназії, яку закінчив у 1925 році, став підпільником Української військової організації (УВО). У 1926-1929 роках брав участь, організовував і керував різними антипольськими акціями. У 1929-му вступив до ОУН як один з перших її членів. Був членом Пласту (курінь "Лісові чорти", пізніше "Чорноморці") у Львові (1922-30), а також УВО (1923-29); служив у Польській армії при артилерії (1928-29). У 1932-му закінчив Львівський політехнічний інститут. Член ОУН від 1929 р., у 1933-1934 був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, яку очолював Степан Бандера. У 1934 році був ув'язнений поляками до політичного концентраційного табору Береза Картузька (1934-35), політичтний в'язень польської тюрми (1935-37), амністований у 1938 році. У 1938-1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі в ранзі поручника.

Роман Шухевич був переконаним антикомуністом. Комуністична влада відправила на заслання його батьків і сестру. На початку радянсько-нацистської війни у 1941 році, коли більшовики "чистили" західноукраїнські в'язниці, було розстріляно його брата, арештовано його дружину, а дочку і сина відправлено до спеціального дитячого будинку.

В 1939-1941 роках у Проводі ОУН відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях. У 1941 році як політичний керівник Українського легіону "Нахтіґаль" ввійшов до Львова. Військовий референт Проводу ОУН від березня 1943, голова Бюра проводу ОУН від травня 1943, В серпні 1943 року обраний Головою Бюро Центрального Проводу ОУН. З осені 1943-го в ранзі підполковника очолив УПА.

В липні 1944-го на підпільному І Великому зборі Української Головної Визвольної Ради обраний Головою Генерального Секретаріату Військових справ УГВР. Іменований УГВР генерал-хорунжим УПА у 1946 році.

Після 1945 року Роман Шухевич разом із прибічниками по ЦП ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу ще на кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. У першій половині липня 1948 року в Іловському лісі тодішньої Дрогобицької області він провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець ("Федір"). Члени ЦП ОУН Василь Кук, Василь Шелест, Роман Кравчук, Олекса Гасин ухвалили важливі рішення про перебудову підпільної роботи та посилення конспірації. Разом з тим вони були вражені, коли дізналися про те, що Р.Шухевич намагався знайти контакти із представниками комуністичного режиму, розпочати мирні переговори, щоб зменшити негативні наслідки протистояння у західноукраїнському регіоні.

Згідно рішення УГВР від 29.08.1949 р., з кінцем 1949 р. часово припинилась діяльність всіх підвідділів і штабів УПА. Роман Шухевич перебував у глибокому підпіллі. Але його кріївку було розкрито. Загинув смертю героя в перестрілці зі спeцгрупою МҐБ в с.Білогорща під Львовом 5 березня 1950 року.

Посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1-ого класу та Золотим Хрестом заслуги. Провід Пласту посмертно іменував Романа Шухевича Гетьманським пластуном Скобом.
 

--------------------------------------------

Головний Командир УПА Роман Шухевич — "Тарас Чупринка"

Олександр Панченко: Життя, покладене на вівтар незалежності

Василь Кук: Штаб-квартири головного командира УПА

Дмитро Вєдєнєєв, Юрій Шаповал: Роман Шухевич: таємниця загибелі

Вадим Джувага: Командир нескорених

Таємниця полювання на „Вовка”

Мирослав Кальба: Роман Шухевич і ДУН

http://maidan.org.ua/static/mai/1181977051.html

Роман Шухевич Головний Командир У.П.А. (З книги Геннадія Бурнашова "Полководець УПА")

http://www.ukemonde.com/shuchevych/rshukevych.htm

"ФАМА" - рекламна фірма Романа Шухевича. Спогади

http://cdvr.org.ua/sites/default/files/archive/Fama.pdf

Фільм Олеся Янчука "Нескорений"

http://www.ukemonde.com/shuchevych