Сергій Музичук

ОДНОСТРІЙ ТА СИМВОЛІКА
УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

Вояків армії будь-якої країни світу важко уявити без власної уніформи. Обмундирування, спорядження та знаки розрізнення характерного вигляду в будь-який період світової історії давали можливість відрізнити солдата однієї армії від іншої. Однострій свідчив про приналежність військовика до особливої категорії людей, яким довірена місія оборони незалежності своєї держави або її здобуття.

Через віки дійшли до нас згадки і про уніформу українських збройних формувань — козаків Запорізького Війська XVII століття та руського ополчення 1848 р. у складі Австрійської імперії. Мали власні однострої Українські Січові Стрільці, вояки Армій УНР та ЗУНР, українські парамілітарні формації міжвоєнного періоду (загони УНДО, "Чорноморська Січ", "Пласт") та вояки "Карпатської Січі" (1938 р.).

Після поразки визвольних змагань у 1920 р. українські збройні сили припинили своє існування, але військовики-українці не відкинули ідею збройної боротьби за власну державу. У 1921 р. було створено нелегальну Українську Військову Організацію, а згодом (у 1929 р.) — Організацію Українських Націоналістів, які ставили собі за мету встановлення незалежної соборної національної держави шляхом національної революції.

ОУН постійно проводила військово-вишкільну роботу серед своїх членів і прихильників, приділяючи їй велику увагу. Значною мірою ця робота активізувалася у 1940 р., коли Революційний Провід розпочав підготовку зі створення майбутньої національної армії, яка мала би взяти участь у війні Німеччини проти СРСР — війні, що давала шанс відновити незалежну Українську державу. Було проведено облік усіх військовиків, організовано вищі військові курси для фахових старшин, старшинські та підстаршинські вишколи, нелегальні табори для навчання військової справи української молоді тощо.

Природно, що розглядалося також і питання уніформи для всіх родів української армії і поліції. На одному із засідань РП ОУН референт пропаганди С. Ленкавський подав проект уніформи і відзнак, у розробці якого взяли участь митець Едвард Козак, маляри С. Дядинюк, Семків, М. Черешньовський, театральний майстер М. Чирський і Лев Лепкий. Серед іншого Е. Козак подав проект спрощеної зубчатки на комір (на зразок УГА), яка мала різні кольори для різних родів військ: піхота — синій, кавалерія — жовтий, артилерія — червоний, летуни — білий, технічні частини — чорний. Роман Шухевич, який брав участь у нарадах, запропонував проекти мазепинок з відзнаками — тризубами.1 З об'єктивних причин ці проекти не були втілені в життя, лише частково реалізувалися в однострої української порядкової поліції в Генеральній Губернії.

Згідно з планами провідників ОУН, головна збройна боротьба українського народу повинна була розгорнутися у формі всенародного антирадянського повстання, піднятого спеціально сформованими на території УРСР підпільними повстанськими групами. Для них були розроблені таємні інструкції під загальною назвою "Боротьба й діяльність ОУН під час війни", які складалися, крім інших, з розділів "Військові інструкції" та "Інструкції Служби безпеки". У "Військових інструкціях" давалися вказівки і щодо уніформи повстанських загонів: від самого початку їх організації необхідно було намагатися однаково обмундировувати та озброювати поодинокі відділи в захоплену радянську уніформу або, за її відсутності, — хоча б в однаковий цивільний одяг. Передусім необхідно було виготовити синьо-жовту опаску шириною 10-15 см для ношення на лівому рукаві. Вояки окремих відділів по можливості повинні були мати й однакове накриття голови — "інакші шапки", або "перемальовані шеломи". Інструкціями передбачалося також застосування спеціальних відзнак для старшин та підстаршин: першим необхідно було мати на комірі обшитий білим полотном ріг кляпи (лацкана), а другим — білу стрічку на кляпі.2 У документі було вказано, що в обставинах, коли неможливо буде створити свою армію, підпільники повинні у крайньому разі, "переформуватися на горожанську міліцію", організація якої передбачалася "Інструкціями Служби безпеки". Щоб відрізнити міліцію, пропонувалося виготовляти синьо-жовті або білі пов'язки з написом "Народна міліція".3

Після вторгнення німецької армії на територію України в західних її областях, відповідно до планів Революційного Проводу ОУН було створено загони Української Національної Революційної Армії, що об'єднували до 4-х тисяч осіб. Бійці, що мали на рукавах синьо-жовті або блакитні пов'язки з написами "Українське військо", "УА" (Українська армія), встановили контроль в 11-ти районних центрах і в десятках менших населених пунктів. Однак німці вдалися до акцій роззброєння оунівських загонів, і більшість їх членів перейшла до відділів Народної міліції.

Світлина 1. Старшини рівненської народної міліції. Зліва — Омелян Грабець-"Батько", один з командирів УПА-Південь. Справа — Федір Заборовець, член ОУН.

Новостворена порядкова служба не отримала власного однострою, але деякі характерні елементи зовнішнього вигляду (шапки-мазепинки з тризубами, шапки-петлюрівки, синьо-жовті погони та петлиці, опаски на рукавах) виконували функцію відзнак (світлина 1).

Ще деякий час в українців зберігались надії на створення власної армії. У Рівному було створено 1-й курінь Українського війська ім. Холодного Яру, а в Луцьку — Відділ особливого призначення ім. Є. Коновальця. Але вже восени рівненська частина була переформована в поліційну школу, а луцький відділ — у "Господарський курінь", хоча деякий час вони ще зберігали український характер — мали однострої з українськими відзнаками та тризубами (світлини 2, 3).

У Станиславові в листопаді 1941 р. також було оголошено набір українців у національні бойові частини. Із тисяч добровольців, що зголосилися, лише невелика кількість людей була відібрана і включена у вермахт. Ширились чутки про те, що в Берліні створюється національна армія і що "вже пошито двісті тисяч одностроїв для українських вояків".4

Однак дійсність була іншою. Військові загони були розформовані, народна міліція проіснувала лише до листопада 1941 р., а репресії проти командного складу міліції та керівників ОУН змусили крайових лідерів перевести весь злегалізований актив у підпілля і перейти до протинімецької діяльності.

Уже в липні 1941 р. окружними проводами ОУН було наказано збирати і магазинувати зброю, боєприпаси, одяг, білизну, взуття тощо. Влітку 1942 р. у відповідь на німецьку сваволю почали створюватись самооборонні боївки. Восени того ж року кількість подібних відділів зросла настільки, що вже відкрито говорили про армію.

Після початку офіційного творення збройних відділів УПА наприкінці 1942 р. (згідно з наказом УГВР, з 1947 року днем створення УПА визначено 14 жовтня — Свято Покрови), із збільшенням кількості людей у підпіллі постало важливе питання матеріального забезпечення повстанських сил. У нормальних державних умовах не важко забезпечити армію всім необхідним. На те працює весь державний апарат. Однак в умовах, у яких доводилось діяти армії підпільній, усе було набагато складніше.

Світлини 2-3. Зліва — старшина полку ім. Холодного Яру, згодом — сотенний УПА Павло Цинко-"Циган". Справа — невідомий старшина полку iм. Холодного Яру в українській уніформі.

У початковий період відділи використовували господарчі запаси ОУН, що збиралися віддавна. Основною ж матеріальною базою було українське населення.

Згодом для полагодження побутових потреб було організовано мережу підпільних майстерень-цехів для виготовлення всього необхідного, у тому числі — уніформи та іншого одягу.

Крім створених відділів УПА, існували ще воєнізовані відділи, які формально не входили до УПА, але виконували важливі завдання самооборони, розвідки, охорони господарчих підприємств, транспорту та ін. Вояки цих відділів повинні були бути обмундировані та одягнені відповідно до сезону, тож від самого початку розбудови військової господарки пильну увагу звернено на організацію дрібного промислу.

У кожному районі по селах створювалися невеликі підприємства, на яких працювали ремісники різного профілю: ковалі, столяри, колодії, муляри, стельмахи, кравці, шевці тощо. Виконання замовлень для УПА, таких як пошиття одягу, взуття та ін., переважно компенсувалося харчовими продуктами, збіжжям, сіллю. У кравецьких майстернях (як, наприклад, у Дермані) з пофарбованого у зелений колір полотна шили однострої, у шевських цехах зі шкіри, що поставлялася з гарбарень, виготовляли взуття. По селах збирали вовну, яку звозили до майстерень і підготовляли до прядіння (така фабрика була, наприклад, у селі Кусничах Турійського р-ну). Потім вовну розвозили по селах, де дівчата її пряли. З готових ниток, відсланих до інших майстерень, виробляли для УПА светри, рукавиці та інші теплі речі. Як писав полковник М. Омелюсік, "...відділи УПА, які не могли спиратись на влаштовані державною владою господарські бази засоблення у всі необхідні господарські засоби, — мусіли спиратись виключно на місцеві, як харчування, так і різні господарвівські речі, як взуття, одяг тощо. Правда, було організовано досить багато різного роду майстерень по цілому терені, однак вони не могли справитись з виникаючою потребою. Взуття та відповідного одягу завжди бракувало. Організувати господарський апарат для постачання такої великої кількості людей при умові, що апарат цей мусить функціонувативати конспіративно, надзвичайно трудно при наявності навіть дуже малої кількості сексотів. Беручи до уваги, що перед тим людність та господарські об'єкти були пограбовані дощенту спочатку большевиками, а потім німцями, не можна дивуватись, що війська УПА мали в дечому недостачу. Однак же вони не голодували. Щодо одягу, то одностайного умундировання зробити було неможливо, а відділи все ж були умундировані однаково своїми засобами чи то в німецькі, чи совєтські уніформи, які змогли здобути".5

Світлина 4. Зліва направо: "Крук" — к-р сотні "Холодноярці", Володимир Якубовський-"Бондаренко " — шеф штабу ВО 3 "Лисоня", Михайло Хома-"Обух", "Довбуш"— окружний провідник Бережанської округи, "Гонта " — військовий референт Бережанської округи, М. Бартків-"Рух" — референт пропаганди Бережанської округи. Весна 1944 р.

Коли на початку 1943 року українська поліція відмовилась арештувати людей, що були завербовані на працю до Німеччини, німці в деяких місцях (Здолбунів, Рівне) почали роззброювати її та розстрілювати. У період між 15.3.1943 р. і 10.4.1943 р. за наказом Головного Командування УПА українська поліція, за винятком небагатьох осіб, захопивши всю зброю та майно, які посідала та які мала під своєю охороною, пішла в ліс. Це були основні кадри більш-менш вишколених людей для розгортання більших відділів УПА. Частково це розв'язувало проблему зброї, уніформи та іншого, захопленого на німецьких складах і перенесеного в ліс.

З липня 1941 р. українська міліція використовувала, як правило, стару радянську уніформу або виготовлену індивідуально за зразком польських чи німецьких мундирів. Голови покривали переважно саморобними шапками-мазепинками або кашкетами, які згодом отримали назву "петлюрівки". Пізніше українська допоміжна поліція отримувала литовську, чеську, голландську уніформу, а в 1942 р. з Німеччини було доставлено 2 млн. чорних уніформ СС, що були зняті з ужитку в 1939 р. і використані для обмундирування допоміжної поліції в рейхскомісаріатах "Остланд" та "Україна". Від 1943 р. служба порядку вже використовувала уніформу німецької поліції. Тому і в УПА того ж року з'явилися різні однострої і не можна було зустріти вояків, одягнених однаково (світлина 4).

З початком активних військових дій проти німців організовувались акції для здобуття зброї та одягу зі складів, транспортів, що йшли на фронт, а найчастіше уніформу добували в бою. Про одну з акцій, що відбулася 29 серпня 1943 р. на дорозі біля села Крупець на Дубенщині, знаходимо таку згадку: "Спалено дві машини, третю забрано цілою... З машини забрано 98 пар чобіт військових, 73 шт. штанів, 74 мундури, понад 1000 шапок військових і ще деякі речі".6

Певна одноманітність в одязі все ж була бажаною, тому окремі відділи намагалися добирати чи то радянську, чи то німецьку уніформу. Але найбільше уніформ було з полотна і вони почали вважатися загальновстановленим одностроєм УПА. В одному з донесень червоних партизанів написано: "В с. Берестя (Сарненщина) націоналісти збирають полотно, ремені, торби і мають загальну, встановлену для націоналістів форму з полотна".7

Лука Павлишин у споминах наводить такий портрет командира "Енея": "Еней був високий, стрункий, ...одягнений був у новеньку упівську військову форму (її мали майже всі командири) кольору "хакі", а на голові — петлюрівка з тризубцем..."8

Кілька цікавих описів старшин УПА знаходимо в протоколі допиту "Чорноморця" — шефа штабу з'єднання "Холодний Яр" УПА-Південь: "Клим Савур — вище середнього зросту, худий, очі сірі, носить чорну форму УПА..." "Еней"... носить звичайну форму вояка УПА і радянську шинель... "Рудий"... одягнутий був у німецьку форму, німецька матерія була перешити на військову уніформу УПА..."9

Світлина 5. Іван Шведюк-"Сірко". Надрайонний провідник ОУН.

Опис повстанської уніформи знаходимо і в інших спогадах: "З Полісся приїхав чоловік пізньої осени 1943 року. Він мав тоді повстанський мундир. Блюзка та штани з сірого селянського сукна, пошиті на один зразок у підпільних кравецьких верстатах. Блюза мала чотири кишені, запиналася під шию, мала комір. Ґудзики були зроблені в наших майстернях, бо на кожному був тризубець. Шапки тоді вже носили зимові. Плащів однорідних ще не мали, найбільше було німецьких. Мій чоловік був у німецькому плащі, що його здобув у бою".10

"Сотня не мала однорідних уніформ. Були тут однострої різних армій та звичайні селянські одяги. На шапках носили тризубці власного виробу. Також на військових пасах різьбили тризуби".11

У споминах Е. Стефурак12 знаходимо такі рядки:

"Головний командир куреня був "Хмара". Я бачила на вправах від 200 до 300 вояків УПА. Курінь приміщувався в лісах під горою Копілаш. Вояки куреня походили з сіл Ясенів, Зелене, Брустури, Черганівка, Шешори, Кобаки, Соколівка, Бабин, Буркут і з міст Косова і Коломиї. Місцеве населення, а головно жіноцтво з Союзу Українок ставилося дуже прихильно до свого рідного війська. Місцеві кравці й жінки пошили для всіх вояків нові уніформи — блюзи, штани й шапки-мазепинки. Шевці шили чоботи. Ця велика праця була розложена на кільканадцять сіл і вимагала багато посвяти. Не знаю, де люди дістали матерію, але уніформи шили з вовняного матеріалу, такого як тонкі коци. Всі однострої були зеленого кольору. Блюзки запиналися під шию та мали чотири кишені" (світлина 5).

Таким чином, уже влітку 1943 р. склався певний зовнішній вигляд вояків УПА, які використовували частково цивільний одяг, старі радянські уніформи, поліційні однострої та полотняні мундири з мазепинками, петлюрівками, тризубцями на них та на ременях (світлини 6, 7). Підтвердження існуючого на той час уявлення про виряд та однострій вояка УПА знаходимо також у праці С. Ф. Хмеля "Українська партизанка".

Світлина 6. Невідомий вояк
в уніформі УПА.

"Виряд поодинокого вояка.

Під вирядом вояка розуміємо всі ті предмети, що їх потребує вояк. Інший буде виряд партизана, інший вояка регулярної армії. В основному він подібний, але коли відноситься до одягу, він буде відмінний. Виряд поодинокого вояка в регулярній армії можна поділити на п'ять груп:

- одна — пов'язана зі зброєю,

- друга — з одягом;

- третя — постіль (коци, простирадла, поволоки);

- четверта — прибори до миття і бриття;

- п'ята — санітарні прибори (бандажі, вата, йодина, індивідуальний пакет, протигазові середники).

Ще вживаються терміни: повний, бойовий, службовий виряд. Під повним вирядом розуміємо вояка зі всіми його особистими предметами (у повнім обтяженні).

Бойовий виряд — це зброя та всі предмети, що відносяться до групи зброї, а саме: пас, набійниці, жабка до багнету, хомутик до лопатки, торба з гранатами, газова маска.

Службовий виряд — це вояк у літньому або зимовому одязі, оперезаний пасом при багнеті (шаблі, пістолі).

Партизанський виряд більше спрощений. У період організування повстанських відділів Команда УПА наказала, щоб новобранці затягайсь до повстанських відділів у повному виряді. Але пізніше виявилось, що таке велике "барахло" дуже обтяжує вояка, робить його нерухливим, прив'язує до речей, тому наказано зредукувати повний виряд до мінімуму, так, щоб виряд без зброї важив максимум 6 кл. (повний виряд польського вояка важив 42,50 кл., німецького вояка — більше).

Світлина 7. Вояки УПА в саморобних одно-строях. Зліва направо: стрілець "Непопадний", хорунжий Назарій Данилюк-"Перебийніс", хорунжий Дмитро Білінчук-"Хмара".

Виряд українського партизана в порівнянні до виряду вояка в регулярній армії дуже малий, найбільш зраціоналізований, зведений до найпотрібніших речей: наметна плахта заступає дощовик, зимовий плащ та коц. Вона хоронить його перед дощем, нею накривається, з неї будує шатро. Запасові чоботи заступають йому шевські приладдя (кілки, шило, дратва тощо); запасове убрання — голка, нитки та кусник матерії (як латки); наплечник вживає не для особистого виряду (він його вміщує в хлібаку), але для ношення харчів та виряду повстанського відділу.

Кожна армія має мундири, виконані точно за приписом, зразком (кроєм). Однострої українських повстанців є мішаниною цивільних та військових одягів. Краска також різна. В початках партизанки більша частина повстанців мала цивільний одяг, пізніше, коли здобули на ворогові, траплялися відділи цілковито одягнені в німецькі, мадярські або большевицькі однострої. Це було причиною нещасливих випадків та непотрібних алярмів.

Чотовий Морський зі старшинської школи "Олені", будучи на чаті, застрілив вістуна Сталевого, що вертався зі стежі. Вістун був у большевицькому плащі і чотовому Морському видався колпаківцем (большевицьким партизаном).

В літі 1945 р. до села Баня Березів зайшов партизанський відділ. Всі повстанці були в большевицьких одностроях. У селі зчинився алярм. Перед власним відділом мусіли залишити село Командир Відтинка "Гуцульщина", шеф штабу "Говерля", тереновий провідник Коломийщини.

В січні 1946 р. комендант боївки СБ, друг Б., нехотячи спричинив алярм повстанського відділу "Заграва". Він переходив недалеко табору зі своєю боївкою, одягненою в большевицькі однострої, з двома собаками. Сотенний зарядив алярм. У таборі думали, що це большевицька облава.

Таких випадків було багато.

Також шапки не мають якогось усталеного кольору, можна зустріти повстанців у мазепинках, фуражках, лещетарках, кубанках, петлюрівках. Відзнаки (тризуби) є різні, їх повстанці роблять самі. Деякі тризуби відзначаються працьовитим та гарним оформленням. Останньо дається завважити крій одностроїв, подібний до англійського. Ковнір викладаний, подібний, як у цивільній маринарці, кишені накладані, шапки — петлюрівки.

Світлина 8. Підпільник ОУН І. Бабяк.

Наразі не можна говорити про якийсь спеціяльний партизанський одяг. Можна сподіватись, що Головний Штаб УПА має вже опрацьовані зразки одностроїв для всіх родів зброї, в яких грають ролю практичні потреби та історичні моменти".13

Підтвердженням того, що спроби врегулювання питань однострою та відзнак вояків УПА були вже в першому році існування армії, є дуже цікавий документ, що зберігається у Центральному державному архіві громадських об'єднань України. На початку 1944 р. в одному з боїв радянських партизанів з боївками УПА на Волині серед решти трофеїв був захоплений проект знаків розрізнення "лісової армії". Скоріш за все він був розроблений на межі 1943-1944 рр. і може розглядатись як один з кроків на шляху перетворення повстанських сил у ядро регулярної армії майбутньої Української Соборної Самостійної Держави. Введення системи військових звань та знаків розрізнення повинно було посилити дисципліну та зорганізованість в УПА, наблизити її до загальновійськової структури.

Проекти форми одягу та знаків розрізнення, можливо, призначались лише для теренових формувань УПА на Волині та Поліссі (Група УПА-Північ), на що вказує стилізоване зображення герба Полісся (тура) на шапковій відзнаці. В основу покрою обмундирування був покладений німецький зразок. Передбачалося ввести полотняну блузу захисного кольору, яка мала накладні кишені з байтовими складками та пристібні манжети з чорної матерії на рукавах. Старшинську блузу треба було носити поверх штанів, а підстаршинську (та рядових) — заправленою у штани, перша планувалась з двома нагрудними та двома бічними кишенями, друга — тільки з нагрудними. Під блузою було дозволено носити цивільний одяг. Штани "комбінезонові" передбачалось шити з двома прорізними вертикальними бічними та двома задніми накладними кишенями з клапанами і з зав'язками внизу штанин. Накриттям голови повинна була слугувати польова шапка-пілотка з білого полотна або чорного сукна з прикріпленими випуклою з жовтого металу кокардою спереду та трикутною білою (з матерії) нашивкою з зображенням голови тура — ліворуч.

Світлина 9. Бійці УПА "Шелест",
"Перебийніс", "Андрій", "Бурлака".

У проекті зображені два види знаків розрізнення — петлиці та погони. Перші відбивали тільки категорію: рядові та підстаршини — чотирикутні клапани чорного кольору, старшини — такі ж, але з обшивкою білою стрічкою з матерії, генерали — блакитний щиток з гаптованими золотою ниткою тризубом та вінком.

Цікавим видається оформлення погонів ("нараменників"): у них явно помітний польський "вплив" у використанні характерної форми нашивок на старшинських знаків розрізнення. Для відображення звань від підхорунжого до генерал-полковника планувалось також використання гаптованих білою ниткою восьмипроменевих зірок. Погони з чорного сукна з білими матер'яними нашивками та зірочками повинні були пристібатись до блузи за допомогою хлястика та ґудзика, обтягнутого білою тканиною.

Назви військових звань, які трапляються у проекті, переважно базуються на системі, запровадженій в арміях українських державних утворень 1917-1920 рр. Звання "козак" підтверджує належність ескізів саме волинсько-поліським формуванням УПА (у Групі УПА-Захід у Галичині було введено звання "стрілець", яке з часом поширилось і в усій УПА)14 (див. зображення оригіналу проекту).

Сьогодні не можна з упевненістю твердити, що була втілена в життя хоч якась частина представленого проекту (див. його реконструкцію), проте відомі накази командування УПА, що врегульовували питання однострою.

Деякі вояки УПА носили трофейні офіцерські портупеї та інше спорядження, а тому було прийнято таку постанову:

"УПА "Котловина"
Наказ ч. 5, 12.10.1943

Пункт 2/20.

Забороняю козакам і підстаршинам частин "Котловини" ношення опасок через плече, як недоцільне".15

Накази командування куреня "Погром" №5
22 вересня 1943.

"Денний наказ у справах ношення обмундировання, озброєння та проведення різних зборів серед населення.

1. Наказую всім підстаршинам і козакам зняти перепаски через плече, а носити перепаски через шию, застібаючи обидва кінці спереду, для підтримання ладівниць.

2. Козакам здати до канцелярії пістолі і далековиди, аби можна було приділити тому, кому в міру потреби є необхідним".16

Про збирання предметів одягу серед населення ідеться в "Наказі керівникам Запілля ВО про збирання теплого одягу" по ВО "Заграва" від 11 вересня 1943 р. за підписом "Командант воєнної округи Юрко".

Світлина 10. Підпільники "Карєєв",
"Сутний", "Ясень". 1948 р.

„Окружному господарчому комендантові, окружному політичному референтові, всім комендантам надрайонів, політичним надрайоновим референтам, командантам районів, господарчим командантам надрайонів і районів в окрузі "Заграва"

НАКАЗ

Наказую негайно по одержанні цього приступити до перепровадження збірок серед населення теплого одягу (пінжаків, чемерок, шинель, кожухів, овечих шкірок, теплих штанів, рукавиць, шаліків, светрів, теплої билизни, валянок і т. п.).

До збірки теплого одягу заангажувати весь актив організаційний, а також районні і сільськи управи (там де вже вони є).

Перед перепровадженням збірки у селі треба скликати (там, де це можливо) громадське зібрання, на якому пояснити людям, що то є УПА, з кого складаються відділи УПА, за що вони борються та їх потребу у зв'язку із зближаючим холодом; що ми ще не маємо своїх магазинів і фабрик для виробу одягу, а всякі, які лишаються під голим небом, мусять бути відповідньо зодягнені, взуті і накормлені. Забезпечення всім необхідним нашого війська лежить на нас самих.

Справу ставити в той спосіб, щоб населення не давало будь-яких лахів, а щоб представляло собі справу реально і поважно, бо від цього залежить наша будучність.

Є родини, що мають змогу дати більше, як одну або дві штукі. На таких треба звернути особливу увагу і старатися вдарити йому на патріотичну сторінку і дістати від нього якнайбільше.

Підобрати відповідні сили з нашого активу, якім приділити по дві-три селі, в якіх він має організувати при помочі місцевого активу поважних, старшого віку людей збірку. За акцію в приділених йому селах він відповідає.

До збірки приступити зараз і закінчити її до 1.Х.1943 року. Зібрани речі переберуть надрайонові господарчі, які по актах передадуть їх військовому інтендантові Карому. 20% всього зібраного надрайонові господарчі залишать у себе, до розпорядимости краєвого провідника".17

З наступного документа дізнаємося про існування наказу, в якому йшла мова про перефарбування німецьких уніформ в інший колір, що мало би сприяти тому, щоб легше було відрізнити вояків УПА від ворожих сил.

Світлина 11. Член
ОУН "Зенон".

„УПА Котловина
Група "Заграва"
До ШВШ Групи "Заграва"

ЗВІТ

6. В наказі ч.23 точка 5. Сказано про "німецькі уніформи щоб перекрасити". Це дуже тяжко зараз перепровадити тому, що цілий час стою в лісі й цілий час є мороз, що нема де висушити, крім цього цей матерял є дерев'яний по виваренню в дубовій чи ольховій корі, робиться непотрібним.

Постій дня 31.3.44".18

Була також потреба у знищенні ознак інших армій на одностроях вояків УПА. Восени 1944 р. командування груп УПА видає розпорядження про наведення одноманітності в уніформі та зняття з одягу бійців знаків розрізнення ворожих армій.19

А трагічні випадки, коли вояки УПА були одягнені в повні однострої інших армій і їх приймали за ворога, спричинили до появи такого наказу:

„ВШВО II. 9.6.44 р.

Наказ ч.2.

До відома командирам відділів.

в) не вживати взагалі комплектних чужонаціональних уніформів (коли хтось має маринарку військову, мусить мати цивільні штани та шапку і т.п.)

г) не здержувати чужомовними словами (стуй, стой, гальт і т. п.).

К-р /Вороний/ Пров. /Скала/".20

Світлина 12. Охоронець референтури пропаганди Калуського окружного проводу ОУН О. Гошовський-"Осип".

Важливим видається також навести кілька прикладів зі споминів колишніх повстанців, що суттєво доповнюють загальну картину зовнішнього вигляду вояків УПА.

Спомини Федора Гливи, воїна УПА (ВО "Сян", 1944-1945 рр.):21

"Кілька слів про те, як ми були одягнені і в що взуті. Отже, вояки УПА були одягнені в трофейні мундири — німецькі, угорські, польські. Трофейні кашкети легко давалися перешивати в мазепинки. Совєтські круглі шапки перероблялися на петлюрівки. Їх носили командири. Мали ми і плащі трофейні, переважно польські. Були в декого і англійські. Взуття вояків УПА було також трофейним, тобто здобутим у Війська Польського або в солдатів енкаведе. Дехто носив черевики або чоботи, які мав ще з дому. Було то взуття, змайстроване сільськими шевцями. Але в сотнях були і свої шевці. У підпільних гарбарнях виробляли досить добру шкіру для нашого взуття. В місцевості Сухі Ріки був професійний гарбар, вусатий східняк Голуб, його "фабрика" не була викрита поляками до 1947 року.

В совєтському обмундируванні були боївкарі СБ і кур'єри, які переходили на совєтські терени. А боївки СБ на теренах Закерзоння ходили в польських мундирах, в рогатівках, мали тільки певний знак на шапці чи на рукаві, який давав знати утаємниченим, хто насправді є військові, одягнені як поляки.

Зброя була в нас трофейна, німецька, польська, совєтська, угорська".

Спомини Петра Кузьми про вступ до УПА:22

"Влітку 1943 р. прийшов наказ відправити добровольців в УПА.

Було кілька днів до відходу, тому кравецв у Черхіхові пошив нам уніформи та мазепинки. Станичний Собчак попрощався, вручаючи нам кріси та шеломи".

Спомини вояка УПА Івана Дмитрика:23

"Постійно прибували групи. Вони були одягнені в різні мундири — німецькі, мадярські, чеські, словацькі, італійські, червоноармійські, чимало — у цивільному... В селі Поляна за Сяном з нами таборували сотні Нечая і Байди. Сотня Нечая була в мадярських одностроях, сотенний — в німецькому і в шапці-петлюрівці... Ми також часто ходили на "роздобеньки" одностроїв, взуття, зброї. Відбувалось це досить просто: ми робили засідку на німецький, мадярський чи словацький відділ, роззброювали та забирали мундири, залишаючи вояків у білизні. Німці,
Світлина 13. Стрілець УПА "Оріх". Село Велика Харуча Корецького району Рівненської обл., 1947.
коли бачили, що це відділи УПА, а не більшовики, без великого спротиву віддавали однострої, чоботи, зброю. Вони знали, що ми їх відпустимо живими... Не минуло багато часу, і Червона Армія залишила наш терен... На деякий час акції проти УПА майже цілковито припинились...У червні 1945 р. сотенний Дідик стягнув усі підвідділи й ми стали табором на горі Лопінник над селом Лоп'янка. Тут зроблено серйозні заходи, щоб одягти нашу сотню. Мундири ми шили з конопляного полотна. В них ми скидалися трохи на бойків, трохи на моряків. Фарбувати полотно ми не мали чим, але й на це знайшлася рада. На полонинах росло чимало чорних ягід. Стрільці качалися по них, і за кілька хвилин наші мундири нагадували німецькі маскувальні халати...

Коли ми верталися з окопів, зауважили чотирьох польських жовнірів, що прямували до села Довжиця... Вигляд їх був жалюгідний — мундири полатані, черевики обв'язані дротом, сорочки брудні. Мабуть, їх вигляд віддзеркалював рівень життя в народньо-демократичній Польщі. Бо хоч у нас була суміш одностроїв — польських, німецьких, словацьких та радянських, — але чоботи в нас були вичищені, сорочки і мундири чисті, на головах шапки-петлюрівки з відзнакою тризуба. До речі, ці тризуби робили самі стрільці з алюмінієвих ракетних набоїв. Були стрільці, що виконували ці тризуби справді по-мистецьки...

На наказ сотенного Дідика ми зібралися на Хрещатій...У всіх вояків була автоматична зброя, добрі мундири та взуття. Гірше було з шинелями, але майже кожен вояк мав пояс із шкіряною торбою. Хлопці без плащів мерзли і цокотіли зубами. Сотенний тикав палицею на торби і пояси і приказував: "Коли ви замість плащів придбали офіцерські пояси і торби, то хай вони тепер гріють вас..."

Світлина 14. Стрілець сотні "Громенка" "Вишня".

У всьому терені діяння УПА розвинувся свого роду промисел. Створено майстерні направи і перебірки зброї, миловарство, продуковано бандажі і деякі санітарні приладдя, не кажучи вже про відзнаки з тризубами тощо...

Курінний Рен представив нам нового сотенного. Це був командир Бродич..., вбраний в німецьку уніформу і шапку-петлюрівку з жовтим шнурочком... З приходом нового сотенного в сотні повіяв новий дух... Він роздобув машину до шиття та заклав кравецьку майстерню на чолі з Ївою, кравцем за фахом... Виміняв кілька коней у Словаччині на матеріял. З нього кравці пошили мундири, головно штани, які найскоріше дерлися. Створено також шевську майстерню... Крім взуття ми робили кобури на пістолі, торби на мапи і т.п."

У споминах Ю. Борця читаємо:24

"Всі вояки були умундировані у військові однострої, перешиті з польських, угорських чи німецьких. Шапки-петлюрівки або мазепинки. Усі хлопці в чоботях. Усе майно повстанця — це зброя, однострій, взуття і військова шапка.

Повстанці часто таборували в селах. Нарід добре знав, як завзято вони воюють в їхній обороні, тому їх любили і шанували, як своїх: героїв. До того ж у селах було багато наших дівчат і властиво для них повстанці старалися свій однострій якнайкраще вдержати. Друг Оріх в останньому бою з німцями зумів зорганізувати собі хромові чоботи якогось гестапівця. Він також спромігся до тих чобіт припасти коробку пасти — і вони в нього не блищать, а ніби аж віддзеркалюють. В інших друзів холяви чобіт були помазані лишень вугіллям і слиною. Але сотня загалом виглядала бездоганно.

Світлина 15. Дмитро Негрич-"Мороз", командир Берегівської сотні УПА.

...Подібні герої, а то й набагато більші, є також у цьому повстанському таборі. Та ви тут старшинських відзнак на їхніх погонах не побачите, також не побачите їхніх заслужених медалів, ані не почуєте цієї геройської хвальби, яка є так популярна в кожній армії світу. Тут панує велика конспірація. Мало хто знає когось по правдивому імені й призвищу, хіба повстанці із того самого села або старші боєвики із спільних боєвих акцій чи тюрем".

Зважаючи на те, що УПА не отримала повного власного однострою, функції відзнак покладалися на деякі характерні елементи одягу: вояки власноруч виготовляли відзнаки з українською символікою, як-от кокарди чи пряжки на ремені. Часто вони були майстерно виконані індивідуально або в підпільних майстернях "конвеєрним" способом.

Майже кожен вояк УПА носив шапкову відзнаку — кокарду з тризубцем. Деякі мали відзнаки часів визвольних змагань (кольорова вкладка "Відзнаки на одностроях УПА", № 1, 2), інші носили зразки, що їх мала українська допоміжна поліція (№2, 3, 6, 7), але більшість повстанців виготовляли їх самі з латуні, алюмінію чи інших матеріалів, які вдавалося знайти (№5, 8-17). (світлини 8-12, 14-18). Тут цікаво навести рядки з бойового звіту командування 1-го стрілецького полку ковпаківської дивізії про прочистку Хриницького лісу 10 жовтня 1944 р.: "В результаті зачищення хуторів і нас. пунктів Вербень, Перемель, Липа вилучено військове майно в учасників УПА та їх посібників... Вилучено деякі частини і крило літака, з якого вироблялися націоналістичні знаки — тризуби".25

Світлина 16. Невідомі бійці УПА з с. Устє.

Ремінні пряжки вояків УПА також були різні. Одні були перероблені з офіцерських, що використовувалися в різних арміях (радянській, німецькій, польській), тільки доповнені накладеним тризубом (кольорова вкладка "Пряжки" № 9). Інші за тими ж зразками вирізали з використаних гарматних стрілен (№ 1-3) (Світлина 13, 14). Ще інші переробляли з німецьких солдатських пряжок, стерши гітлерівські символи та наклавши тризуб (№ 5, 6). Найгарнішими і дуже рідкісними були пряжки, виготовлені за індивідуальними проектами вояків (№ 4, 7, 8, 10).26

Інколи на одностроях УПА були різного роду нашивки: на комірах — жовто-сині прапорці (на Волині) (світлини 16, 17) або червоні зубчатки на чорному тлі (в УПА-Захід) (Світлини 15, 18, 19, 21) (Кольорова вкладка №2, зображення 18, 19); нарукавні нашивки у вигляді тризуба; нагрудні нашивки у вигляді чорно-червоного та синьо-жовтого прапорців з тризубом (Кольорова вкладка №2, зображення 20). Але з метою конспірації їх використовували рідко.

Звання та функційні відзнаки

В УПА використовували подвійну систему ступенів — традиційні військові звання (ранги) та функційну систему командних призначень.

Вперше звання (ступені) в УПА були введені наказом ч. 8 від 27 серпня 1943 р.

НАКАЗ ВІЙСЬКАМ УПА

З перетворення всіх бойових відділів, які борються за спільну ідею створення Української Соборної Держави, в один військовий організм під назвою "Українська Повстанча Армія" виникла потреба організації цієї армії на засадах сучасної техніки і метод війни, з чого виникає потреба упорядкування взаємовідносин між поодинокими вояками, бойовими частинами і командним складом армії.

Тому наказую:

Навязуючись до військових традицій нашого славного минулого з давніх часів і з часів визвольної боротьби рр. 1918-1922 армій УНР і УГА, називати всіх вояків УПА — козаками. Козак — є почесне звання борця за Українську Державу.

По своїй бойовій підготовці і вишколу козаки діляться на три групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини.

Для всіх козаків встановлюються слідуючі ступені і ранги:
Світлина 17. Районний референт СБ "Богдан",
Людвипільський р-н Рівненської обл.
Світлина 18. Дмитро Білінчук-"Хмара".
Світлина 19. Невідомий повстанець.
Світлина 20. Зліва — "Ярослав". У невідомого справа —
нашивка над кишенею, зображена на кольоровій вкладці під № 20.
Світлина 21. Підпільники Станіславівщини. Зліва направо: у радянській уніформі — сотенний "Підгірський", надрайонний провідник "Артем", районний референт СБ "Осип", командир
боївки СБ "Білогруд", боєвик "Заведич". Квітень 1946 р.

А. Сухопутні війська

Ступені:

1. Козаки:

а) козак

б) вістун

2. Підстаршинські:

а) десятник

б) старший десятник

в) підхорунжий

3. Старшинські ранги:

Молодша старшина:

а) хорунжий

б) поручник

в) сотник

Булавна старшина:

а) осаул

б) підполковник

в) полковник

Генеральна старшина:

а) генерал-хорунжий

б) генерал-поручник

в) генерал-полковник

г) генерал-піхоти, генерал-артилерії,
генерал-кінноти, генерал-летунства,
генерал-панцерних військ,
генерал-інженерних військ.

Б. Морські війська

1. Ступені козаків-моряків:

а) матрос

б) матрос-вістун

2. Ступені підстаршинські:

а) десятник

б) старший десятник

в) підхорунжий

3. Старшинські ранги:

Молодша старшина:

а) молодший лейтенант

б) лейтенант

в) старший лейтенант

Булавна старшина:

а) капітан-лейтенант

б) капітан-сотник

Генеральна старшина:

а) контр-адмірал

б) віце-адмірал

в) адмірал

г) адмірал флоти

Постій, дня 27 серпня 1943 р.

Шеф Військового Штабу:
(-) Полк. ГОНЧАРЕНКО
Командир Української Повстанчої Армії:
(-) КЛИМ САВУР".28

Згодом цей наказ був анульований наказом Головного Командування УПА, яким внесено деякі зміни в назви військових ступенів. Почали вживати звання:

1. Рядові:

а) стрілець

б) старший стрілець

2. Підстаршинські ранги:

а) вістун

б) старший вістун

в) булавний

г) старший булавний

3. Старшинські ранги:

Молодша старшина:

а) хорунжий

б) поручник

в) сотник

Булавна старшина:

а) майор

б) підполковник

в) полковник

Генеральна старшина:

генерал-хорунжий.29

Функційна система командних призначень (ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА) постала через дуже великий брак кваліфікованих старшин у період початкової стадії організації бойових відділів та штабів і такою залишилась і надалі. Її разом з відзнаками для кожного функційного командира формально затвердили в січні 1944 р. для всієї УПА, бо на Волині система і відзнаки були введені ще в 1943 р.

„ГВШ
Постій, дня 27.1.1944 р.

НАКАЗ Ч. 3/44

III. ФУНКЦІЙНІ ВІДЗНАКИ.

Для упорядкування старшинства в УПА, основаного на функційній системі, впроваджується функційні відзнаки, які носиться на лівій кляпі, а при уніформах на передліктю лівого рукава.

І так:

1. Гол. К-р УПА — срібний тризуб з дубовим листком;

2. Краєвий К-р УПА — червоний тризуб у римській пятці;

3. К-р Воєнної Округи (Групи) — три червоні пятки;

4. К-р загону — дві червоні пятки;

5. Курінний — одну червону пятку;

6. Сотенний — три червоні паски;

7. Чотовий — два червоні паски;

8. Ройовий — один червоний пасок.

Шефи штабів, інспектори, начальники відділів штабу та поодинокі працівники штабів носять відповідні до повненої функції — відзнаки жовтої краски. Всі відзнаки носиться на чорному тлі.

При рівних відзначеннях функційного старшинства старший є той, що носить відзнаку жовтої краски.

Форма і вимір функційних відзнак подані в залучнику ч. 1/44 з дня 27.1.1944.

З хвилиною перенесення з даної функції належить функційну відзнаку звернути свойому зверхникові".

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Климишин М. "ДУН" // Авангард. — р. XXXVI — 4.1(160).

[2] Патриляк В. К. Військові плани ОУН(б) у таємній Інструкції Революційного проводу (травень 1941 р.) // Український історичний журнал. — 2000., №2. С.136.

[3] Інструкція Служби Безпеки. — Радехів. — 1941 р. — С.8.

[4] Яшан В. Стрілецька Дивізія "Галичина": Станиславська округа в роках 1943-1944.

[5] Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 р. // Літопис УПА. — Торонто, 1989. Т.1 — С.33.

[6] ДАРО. — Ф.Р-30. — Оп.2. — Спр.41. — Арк.1.

[7] ЦДАВОУ. — Ф.62. — Оп.1. — Спр.253. — Арк.70-72.

[8] Щеглюк В. Як роса на сонці. — Львів, 1992. — С.111.

[9] Кокін С. А. Анотований покажчик документів з історії ОУН-УПА в Державному архіві Служби Безпеки України — Київ, 2000. — Т.1. — С.20.

[10] Николаюк В. У Володимир-Волинському повіті // Літопис УПА. — Торонто, 1984. — Т.5. — С.253-254.

[11] Сорока С. Підгаєцька сотня УПА на Волині: 1943 рік // Літопис УПА. — Торонто, 1984. — Т.5. — С.149.

[12] Стефурак Е. Гуцульщина в боротьбі // Літопис УПА — Торонто — Львів, 1992. — Т.23. — С.281.

[13] Хмель С. Ф. Українська партизанка // Визвольний шлях — Лондон, 1954. — С.90.

[14] Вєдєнєєв Д. Форма УПА: невідомий проект // Однострій, №4, 2000. — С.14-16.

[15] Літопис УПА: Нова серія. — Київ: Торонто, 1999. — Т.2. — С.559.

[16] Літопис УПА: Нова серія. — Київ; Торонто. 1999. — Т.2. — С.572.

[17] Літопис УПА: Нова серія. — Київ; Торонто, 1999. — Т.2. — С.184-185.

[18] ЦДАВОУ. — Ф.3833. — Оп.1. — С.45. Оригінал.

[19] Кентій А. В. Українська Повстанська Армія в 1944-1945 рр. — Київ, 1999. — С.28.

[20] ЦДАВОУ. — Ф.5836. — Оп.1. — С.14а. — Арк.43.

[21] Глива Ф. "Я зрозумів, що моє життя не було даремним" // Альманах "Гомону України" на 2001 рік. — Торонто, 2001. — С.211.

[22] Літопис УПА — Торонто, 1985. — Т.12. — С.254.

[23] Дмитрик І. У лісах Лемківщини: Спомини вояка УПА. // Сучасність, 1976.

[24] Борець Ю. За Україну, за її волю. — Книгодрук, 1998. — С.16,23.

[25] Сергійчук В. Радянські партизани проти ОУН-УПА. — Київ, 2000. - С.166-167.

[26] Манзуренко В. Пряжки УПА. // Однострій. — №6. 2001. — С.28.

[27] Вєдєнєєв Д. Легендовані групи УПА // Однострій. — 2000. — №5. — С.28.

[28] Літопис УПА. — Торонто, 1989. — Т.1. — С.133-134.

[29] Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943-1949: Довідник. — Нью-Йорк, 1994. — С.29.